Володимир Олексійович Лотарев


Биографическая справка

lotorev Про життя і діяльність дійсного члена-кореспондента Академії наук УРСР, доктора технічних наук, професора, заслуженого діяча науки УРСР, лауреата Ленінської і Державної премій, Героя Соціалістичної Праці, Генерального конструктора Лотарева Володимира Олексійовича.

Відомий радянський вчений, Генеральний конструктор, творець авіаційних газотурбінних двигунів великого ресурсу і високого ступеня надійності Володимир Олексійович Лотарев народився 15 листопада 1914 року у м. Шахти Ростовської області в сім’ї робітника. Батько Олексій Євграфович працював шахтарем, мати Валентина Прокопівна все своє життя присвятила сім’ї і домашньому господарству.

Свою трудову діяльність В.О. Лотарев розпочав у 1930 році учнем електро-слюсаря гірничопромислового училища у місті Шахти. Після закінчення Харківського авіаційного інституту В.О. Лотарев з 1939 року працював на Запорізькому заводі імені П.І. Баранова № 29 (тепер ПАТ «МОТОР СІЧ») інженером-конструктором, начальником конструкторської групи по доведенню дослідних моторів М-89, що встановлюються на бомбардувальнику Ил-4, брав участь у створенні двигуна М-90 для літаків Сухого.

Після евакуації заводу № 29 в Омськ з вересня 1941 року на посаді начальника конструкторської бригади брав участь у налагоджуванні серійного випуску двигуна М-88Б для Ил-4, а потім з 1943 року нового поршневого двигуна АШ-82ФН для: бомбардувальників Ту-2, Пе-2, винищувачів Ла-5, Ла-7 і транспортних літаків Ил-12, Ил-14, одночасно вів розробку нових конструкцій.

З вересня 1944 року працював в серійно-конструкторському відділі заводу в якості (на посаді) провідного конструктора по двигуну М-26 і заступником начальника серійно-конструкторського бюро. На цій посаді відповідав за підвищення надійності серійних двигунів М-88Б, АШ-82ФН. За безпосередньої участі провідного конструктора Лотарева В.О. був спроектований, виготовлений і зданий на державні випробування мотор середньої потужності М-26.

30 серпня 1945 року переведений до Запоріжжя в ДКБ заводу № 478 на посаду провідного конструктора для подальшого доведення мотора М-26 і його модифікацій. У березні 1946 року він призначається заступником головного конструктора ДКБ, у 1963 році головним конструктором Державного союзного ДКБ, а у 1981 році Генеральним конструктором вже «Запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес».

За безпосередньої участі В.О. Лотарева було створено велику кількість типів двигунів:

1. Сімейство поршневих літакових двигунів: АИ-10, АИ-12, АИ-14Р для навчально-тренувальних, бойових і легких багатоцільових транспортних літаків: Як-12, Як-18, Як-20, Ан-14.

2. Сімейство поршневих і газотурбінних двигунів: АИ-4В, АИ-26В, АИ-14В, АИ-7, АИ-24В, ТВ-2ВК, що встановлювалися на вертольоти : Б-5, Б-9, Б-10, Б- 11, Ка-10, Ка-15, Ка-18, Ка-26, Ми-1, Ми-7, Ми-8, Як-100 та багатоцільовому транспортному гвинтокрилі Ка-22.

3. Сімейство пускових авіаційних двигунів: ТС-12Ф, АИ-2МК, АИ-8, АИ-9, АИ-9В, що застосовуються на літаках: Ан-8, Ан-10, Ан-22, Бе-12, Ил-18 , Ту-95, Ту-114, Як-40 та на більшості вертольотів Міля і Камова.

4. Сімейство потужних турбогвинтових газотурбінних авіаційних двигунів великого ресурсу: АИ-20К, АИ-20Д, АИ-20М, АИ-24 для пасажирських: Ан-10, Ан-24, Ил-18, військово-транспортних: Ан-8, Ан-12 , Ан-26, літаків спеціального призначення: Ан-30, Ил-20, Ил-22, Ил-38 і гідролітака Бе-12.

Великого загальнодержавного значення мали проведені дослідно-конструкторські роботи по збільшенню надійності і ресурсу серійних авіаційних двигунів, в результаті яких амортизаційні терміни служби доведені для двигунів:
АИ-20К до 20000 годин;

АИ-24 серії II до 20000 годин;

АИ-25 до 12000 годин.

5. Перший у СРСР двигун АИ-25, що встановлювався на пасажирському літаку Як-40 і сільськогосподарському літаку М-15.

6. Сімейство турбореактивних двоконтурних двигунів для навчально-тренувальних літаків: АИ-25ТЛ і ДВ-2 для чеських літаків L-39, L-59.

7. Сімейство двигунів великого ступеня двоконтурності: ТРДД Д-36 для пасажирських і транспортних літаків: Як-42, Ан-72, Ан-74; ТРДД Д-18Т для найвантажопідйомних літаків у світі Ан-124 “Руслан” і Ан-225 “Мрія”; турбовальний двигун Д-136 для найбільшого та вантажопідйомного вертольота у світі Ми-26.

8. Сімейство двигунів наземного призначення:

газотурбінні приводи АИ-23С-1 і АИ-20С для швидкісних суден на підводних крилах «Тайфун» і «Буревісник», судна на повітряній подушці «Сормович»;

пусковий двигун АИ-8 для аеродромного пускового агрегату АПА-8, для запуску маршових двигунів СПК «Сормович»;

двигун АИ-8С для розбризкування отрутохімікатів на сільськогосподарському літаку Ан-2М;

ГТП АИ-8П для установки гасіння пожеж в закритих приміщеннях ГІГ-4 (генератора інертних газів);

ГТП АИ-23, АИ-23У, АИ-23СГ для бурових установок;

ГТП АИ-21 для газотурбінних установок ГТУ-1000 пересувних електростанцій 5Е41.

Відмінною особливістю авіаційних двигунів, створених під керівництвом В.О. Лотарева, є глибока проробка газодинамічних, конструктивних, виробничо-технологічних рішень і їх оптимізація у поєднанні з високою надійністю, великим ресурсом, простотою та економічністю в експлуатації, що забезпечує їх масову, довголітню та успішну експлуатацію на великій кількості літальних апаратів цивільної та військової авіації. У дослідно-конструкторських роботах вдалося вирішити цілий комплекс складних технічних проблем шляхом органічного поєднання наукових методів розрахунку, прогресивного конструювання і численних експериментальних досліджень.

За великі науково-дослідні роботи зі створення авіаційних двигунів Володимиру Олексійовичу Лотареву у 1971 році було присуджено вчений ступінь доктора технічних наук, а у квітні 1976 року він був обраний членом-кореспондентом Академії наук Української РСР, у 1982 році Рішенням Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів СРСР йому було присвоєно вчене звання професора за фахом конструкція і міцність авіадвигунів, а у 1985 році В.О. Лотарев був обраний дійсним членом АН УРСР. Володимир Олексійович мав 130 авторських свідоцтв на винаходи у галузі авіаційної техніки та друковані праці з цієї ж тематики.

Велику науково-конструкторську роботу Володимир Олексійович Лотарев поєднував з плідною роботою з підготовки висококваліфікованих інженерних і наукових кадрів. Під його керівництвом на підприємстві була вихована велика група дослідників та експериментаторів, що успішно вирішують складні питання з теорії і практики двигунобудування.

    За успішну діяльність в області створення нових зразків авіаційної техніки Володимир Олексійович Лотарев був нагороджений високими урядовими нагородами:

  • орденом Червоної Зірки (1946 р.);
  • Державними преміями СРСР (1948 р., 1976 р.);
  • орденом Трудового Червоного Прапора (1957 р.);
  • Ленінською премією (1960 р.);
  • орденами Леніна (1966 р., 1974 р., 1982 р.);
  • орденом Жовтневої Революції (1971 р.);
  • звання Героя Соціалістичної Праці (1974 р.);
  • звання «Заслуженого діяча науки України» (1984 р.).

Велика науково-конструкторська та організаторська діяльність Володимира Олексійовича Лотарева, його висока відповідальність за доручену справу і вагомий внесок у народне господарство та обороноздатність країни здобули для нього заслужений авторитет великого авіаційного фахівця.

Помер 20 липня 1994 року.

Матеріали до 100-річчя від дня народження В.А. Лоторева (укр)